Моя флекс історія
Не знав нічого про флекс,жив своїм життям.
Так монотонно й сіро я на щось чекав,
блукав,під тим пасивним укриттям,
що не давало мені простору всебічним почуттям.
Та одного разу все змінилось,пішло щось не так.
Перейшов до мене вчитися один крутий чувак.
Розказав все про флекс,що там і до чого.
Запалив мої очі,приніс в думки нового.
Я спершу завагався,думав може не варто.
Думав може не треба,туда людей їде багато.
Може ще спозорюсь (чого робити не хотів).
Але зібравши усі сили "їду" відповів.
Разом із друзями невпевнено я виїхав до Львова.
І ніхто із нас не знав де 69 школа.
Але на щастя GPS у нас є в телефоні,
тому ми дуже вчасно прибули до школи тої.
Ми прийшли на реєстрацію,стільки незнайомих людей!
І знайомих серед них було багато,енівей.
Я тримався при своїх,завів два нових друга.
Крикнув хтось, і всі пішли писати тест першого тура.
Написав я тести на нервах,охопив мене мандраж.
Не знав, що й думати,у голові було багато каш.
На виході Володя підійшов до компанії.
Я їх (вас) не знав ще за тої реалії.
Сижу ввечері вконтакті,не чекаю результат.
Вже й забувся про флекс,поки не спитався брат.
"Саша,як там результати,чи ти їдеш в Америку?".
Я зайшов на сайт той швидко й ледь не впав в істерику.
Поїхав наступного дня,почалося все знову.
Знову побачив 69 школу,
знову люди знайомі,можна-треба познайомиться.
Сижу з Вовою та Юльою та нам не дуже говориться..
По завершенню ми з Вовою пішли до тих типів.
Ви мене не знали, я вже знав хто ви такі.
Поговорили про тест у головному залі.
Побажали один одному зустрітися в фіналі.
Словами неможливо передати хто ви такі.
Таких не людей не зустрічав я навіть уві сні.
Від вас віяло теплом ,ароматом ковбаси.
Які ж приємні і короткі то були часи!
Після тих крутих хвилин настав момент чекання,
полохання,доживання,місяць переживання.
Дуже плавно час ішов до тої судної хвилини,
коли подзвонили з АС і повідомили дитину.
Розпочався обдзвін,я на нього вже не чекав.
Море емоцій,щастя океан,майже скакав.
Та в цей день знайшлося місце і сумній новині:
не подзвонили Вові-мега крутій людині.
Місяць псевдо-підготовки, підтримки
від друзів,
знайомства з півфінами, а далі все по крузі:
знову файний Львів,знов до тої самої школи.
Я до нього вже привик,немов до кока-коли.
В 3 турі все прекрасно,за вийнятком одного-
не хватало мені досвіду нещасного отого.
Тримався декількох друзів,не був дуже активним,
хоч мав можливість...Назву це негативним.
Після 3 туру сходка,тут все було класне.
Багато нових друзів,макдональз,пригоди.
Дощ і холод не заважали нам робити погоди,
бо в нашому серці є любов, яка не гасне.
Приїхав нарешті додому,багато чого зрозумів:
потрібно мені мінятися,сіяти позитив,
робитись треба лідером,друзів цінувати,
серед поля вітру не потрібно шукати.
Запросили мене в бесіду,тепер я фюче фін.
Тут є мама, тут є тато ,тут є доця ,тут є син
Ви й підмахаєте, й підтримаєте ,як буде скрутна година.
Ви мені не друзі-ви мені справжня родина.
Ті часи були одні з найкращих у моїм житті.
За цей час чекання результатів
не помітив як прийшли ті дні,
коли почався обдзвін потенційних кандидатів.
"Чи тобі вже подзвонили?"-всі мене питають.
"Ні,не подзвонили,може,мають
завтра подзвонити",-кажу але знаю:
над Парижем доскою я пролітаю.
Може й добре,що не подзвонили,я не плачу.
Тепер я своїх друзів у Америці побачу.
Я ж тепер не скину передач:
лідер ж бо не розкисає від своїх невдач!